Методичні заходи

Консультація для педагогів ДНЗ:

Організація сюжетно-рольової гри дітей дошкільного віку

Вільна сюжетна гра - найпривабливіша діяльність для дитини. Це пояснюється тим, що у грі дитина відчуває внутрішню свободу, підвладність йому речей, дій, відносин - усього того, що в практичній продуктивній діяльності досягається дуже важко. Цей стан внутрішньої свободи пов'язаний з специфікою сюжетної гри - діями в уявленій, умовній ситуації. Сюжетна гра не вимагає від дитини реального відчутного результату. Результати гри не продуктивні, вони умовні, бо у процесі гри дитина майже нічого не вносить, не змінює оточуюче середовище. Результатом гри як діяльності є задоволення дитини. Отже все це розширює його світ та забезпечує емоційний комфорт.

Провідний  характер  гри як діяльності  засвідчує  кілька важливих моментів:

• дитина перших 6-7 років життя віддає перевагу рольової грі перед іншими видами діяльності;

• саме в грі визріває готовність малюка до розгортання інших видів діяльності (спілкування, праці, учіння);

• закладаються    і    розвиваються    всі    основні    вікові новоутворення особистості.

Структура сюжетно-рольової гри

За визначенням Д.Б.Єльконіна сюжетно-рольова гра містить наступні компоненти:

• ігровий задум;

• ігровий сюжет;

• ролі, які беруть на себе діти в процесі гри;

• ігрові дії, які реалізують взяті на себе ролі дорослих і відносини між ними;

• ігрове використання предметів, умовна заміна реальних;

• реальні відносини між граючими;

•  правила, що диктуються самою грою та створюються дітьми або пропонуються дорослими.

Ігровий задум - це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти. Він формулюється у мові, відображається у самих ігрових діях, оформлюється у ігровому змісті і є стержнем гри.

За ігровим задумом ігри можна поділити на більш-менш типові групи:

а) відображають побут;

б) працю дорослих;

в) суспільні події.

Сюжет - те, що складає живу тканину гри, визначає розвиток, різноманітність та взаємозв'язок ігрових дій, взаємовідносини дітей. Рольові ігри розгортаються за двома напрямками:

•  ігри режисерські (дитина керує іграшкою);

•  ігри, де роль виконується самою дитиною. Сюжет визначається

• близькістю теми до досвіду дитини (відсутність належного досвіду є перешкодою для розгортання сюжету);

• узгодженістю ігрових ролей;

•  зміною ролі матеріалу та іграшок. Існує три стадії складності сюжету:

1. сюжети з єдиним персонажем і чітко визначеними предметами;

2. сюжет з кількома персонажами та набором відповідних дій, які пов'язують персонажів між собою;

3. сюжети, в яких , окрім набору дій  і зв'язків між персонажами, додано взаємини між ними.

Ігрова роль – структурна особливість і центр гри. Дитина, входячи в образ, становиться тим, кого вона наслідує. Спочатку гра складається з побутових дій дитини, потім виникають рольові дії та відносини. Поява ролі, яку малюк виконує у подвійному плані, засвідчує високий рівень розвитку гри як провідної діяльності, коли виникає уявна ситуація та роль, гра набуває нового змісту, стає емоційною. За кожною роллю – правила соціальної поведінки. Щоб узяти на себе якусь роль, дитина має виділити реальні відносини людей з життєвого контексту.

          Правила гри – необхідність підкорятися правилам, тобто приписам, які встановлюють певний порядок гри. У цілому правила спрямовані на:

• відтворення зовнішньої картини дій та зовнішньої ситуації;

• обмеження дій, визначення меж припустимої поведінки;

• встановлення порядку дій та їхнього характеру.

Ігрові правила різноманітні. Якщо правила невибагливі монотонні, нудні - гра втрачає привабливість і взагалі сенс. Якщо вони занадто громіздкі, непрозорі, незрозумілі - діти грати не будуть, оскільки у них виникає страх бути неуспішними, бути невмілими.

Віра в гру вселяє у дитину високу відповідальність, тому правила, навіть доволі жорсткі, приймаються ними повністю. Хоча можливі прояви «ігрової хитрощі», намагання обійти деякі норми, що ще раз доводить відмінність гри від реального життя. Вихідним моментом для формулювання правил є сюжет та ролі окремих персонажів. По ходу гри, у зв'язку новими ситуаціями, формулюються окремі правила. Чим старша дитина, тим більш уміло вона формулює правила, ще до початку гри. Якщо чітких правил немає, якщо вони виникають з ігрової ситуації, формулюються по ходу гри, запозичуються і не узагальнюються - це свідчить про певне відставання особистісного зростання старшого дошкільника. Важливий показник нормального розвитку особистості у грі - поява умовних правил не пов'язаних із сюжетом.

Ігрове використання предметів.

Маленька дитина самостійно не вміє добирати замінники і здебільшого погоджується з пропозицією дорослого. В ранньому та молодшому дошкільному віці використовуються речі за тим призначенням, яке вони мали у процесі попередніх дій з ними.

П'ятирічний дошкільник здебільшого володіє самостійним планом гри, без допомоги дорослого знаходить замінники з числа запропонованих, усвідомлює, що не все може бути всім. Він розуміє: щоб одна іграшка могла замінити іншу, важлива не стільки зовнішня схожість, скільки можливість певним чином з нею діяти. Вже на початку дошкільного віку діти досить вільно користуються словом як назвою предметів. Ігрова дія з віком стає дедалі загальнішою і більш розгорнутою, дитина все частіше переходить до показу способу дії, загального малюнка рукою (малюнка дії).

Символізація є умовою моделювання загального значення ігрової дії, засвідчує процес особистісного зростання дошкільника, перетворює гру на свого роду мистецтво.

       Спілкування з партнером по грі.

Важлива особливість рольової гри - те, що вона потребує товариша. Сенс ігрових дій полягає у розгортанні взаємин, спільному відтворенні реальної людської діяльності. Граючи, дитина усвідомлює, що діяльність потребує виконання певних обов'язків і надає ряд прав: обов'язки накладаються ігровою роллю, а права регулюються взаєминами з товаришами. Так дошкільник навчається узгоджувати свої дії, орієнтуватися на однолітків, поводитися відповідно до загальної ситуації гри, підкорятися вимогам партнерів, покладатися на свої можливості. Внаслідок цього формуються соціальні почуття - співрадість, співчуття, відчуття своєї причетності до інших. Вибір дитиною тієї чи іншої поведінки залежить від багатьох чинників:

• склад групи;

• оцінка власних можливостей;

• рівень його домагань;

• досвід попередньої діяльності.

Спілкуючись з товаришами, малюк навчається працювати разом, підкорятися, керувати, розподіляти функції і, головне, - радіти спілкуванню, діставати насолоду від процесу гри. Міжособистісні взаємини - це відносно стійка система окремих, усвідомлених та емоційних зв'язків між членами контактної групи. Серед провідних критеріїв розвитку міжособистісних стосунків виділяють такі:

• емоційний;

• оцінний;

• функціональний.

Отже гарні стосунки дитини з однолітками – одна з найважливіших внутрішніх умов розвитку індивідуальності дошкільника, тому о вони безпосередньо впливають  на формування емоцій , мотивів, самосвідомості і т.д.

Особливості розвитку сюжетно-рольової гри

Молодший дошкільний вік

Протягом  молодшого дошкільного віку вдосконалюються сюжетно-зображувальні ігрові дії з предметами, об'єднуються спочатку простим, а на кінець вікового етапу більш-менш розгорнутим сюжетом. Удосконалюється мотиваційний компонент ігрової діяльності. Реалізуються мотиви, пов'язані з самовираженням, самоствердженням, прагненням бути визнаною іншими, здатністю обходитися власними зусиллями у досягненні мети гри, схильністю до незалежності та ініціативності.

Дитина 4-5 років життя прагне бути схожою на батька та матір, ідентифікувати себе з чоловічою або жіночою роллю, здатна розподіляти ігрові ролі за ознакою статевої належності.

У змістовому компоненті дитина переходить від відображення в грі послідовності взаємопов'язаних дій до відображення людської взаємодії, до оволодіння рольової поведінкою.

В кінці молодшого дошкільного віку ускладнюються сюжети гри -відбуваються прирощення, розширення сюжетної лінії від відображення у грі діяльності сім'ї, дитячого садка до подій найближчого соціального оточення, сюжети стають стійкішими, логічнішими. Зростає кількість учасників гри, з'являються елементи творчої взаємодії. Особливістю ігор стає рольова емоційна виразність, прагнення чітко дотримуватися правди ("як у житті, як насправді було"). У дитини відбувається становлення соціальних почуттів -своєрідність співчуття, відчуття своєї причетності до інших.

У контрольно-оцінному компоненті творчих ігор:

• дитина прагне зробити елементарну самооцінку, аналіз власної діяльності, якості вчинків, виборів;

• прагне продемонструвати свої ігрові досягнення;

• визначає межі своїх можливостей.

Старший дошкільний вік

Якщо на попередніх вікових етапах дитина в ході елементарної рольової гри "оволодівала" дорослим як знаряддям (намагалася практично діяти з ним, використовувати для задоволення своїх потреб), то в старшому дошкільному віці вона усвідомлює: доросла людина не залишається байдужою до її впливів, відповідає на них певним чином. Старший дошкільник програє в сюжетно-рольовій грі різноманітні ситуації, пов'язані з людськими відносинами, всю систему дій в цих ситуаціях, всю систему наслідків цих дії для себе і оточуючих. В сюжетно-рольовій грі дитина діє спочатку дієво, емоційно, а потім інтелектуально освоює систему людських відносин.

У порівнянні з попередніми етапами суттєвих змін зазнає змістовий компонент ігрової діяльності - ускладнюється та урізноманітнюється сюжет гри як її основний стрижень, він все більше наближається до реального життєвого контексту. Структура сюжетів удосконалюється за рахунок різних способів творчого сюжетобудування. За допомогою дорослого формуються цікаві, логічно виправдані, наближені до сучасного життя ігрові задуми, вдосконалюються  уміння дитини зображувати і передавати смисл життєвих вражень. Дитина все частіше відтворює в сюжеті різнобічні рольові зв’язки, виявляє гнучкість, вміння змінювати рольові дії.

Вдосконалюється процесуальний  компонент сюжетно-рольових ігор: зростає здатність дошкільника до самоорганізації, планування ігрових дій, здатність делегувати повноваження організатора ігрової діяльності найбільш компетентному учаснику.

Специфікою сюжетно-рольової гри дитини стає потреба у товаришах, без яких вона втрачає для неї сенс. Спілкуючись з однолітками в ході гри, дошкільник навчається співробітничати, підкорятися, керувати, розподіляти функції, вчиняти справедливо, відчувати себе членом групи, зберігати свої особливості. Зазнає суттєвих змін здатність дошкільника до здійснення контрольно-оцінних дій: реалістичнішою, обгрунтованішою та розгорнутішою стає самооцінка, збагачується досвід нормативно-оцінних дій, виробляється звичка здійснювати якісну характеристику своїх ігрових дій та поведінки, збагачується гама переживань з приводу ігрових досягнень та проявів моральності.

Класифікація дитячих ігор

Ігри дошкільників поділяють на види з урахуванням різних ознак, тому у дошкільній педагогіці відсутня єдина загальноприйнята класифікація дитячих ігор. За часи існування суспільного дошкільного виховання наукові погляди на питання класифікації дитячих ігор були різні.

А. П. Усова найбільш помітними різновидами творчих ігор дітей вважала режисерські ігри, коли дитина управляє іграшкою, та ігри, де роль виконує сама дитина.

Р. Й. Жуковська виділила вісім груп найхарактерніших дитячих ігор: побутові («в сім'ю», «доньки-матері»); суспільно-виробничі («у водія», «будівельника»); культурно-суспільні («у дитячий садок», «в школу»); ігри на військову та воєнну тематику; ігри на сюжети літературних творів; ігри-драматизації; ігри з іграшками-тваринами.

С.Л. Новосьолова пропонує вирізняти ігри за ознакою ініціативи дітей. Це три класи ігор: ті, що виникають за ініціативою самих дітей; ті, що виникають за ініціативою дорослих; ті, що відображають традиції певного народу.

До першого класу належать експериментування (з природними об'єктами, з тваринами, з іграшками та іншими предметами) та самодіяльні сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські та театралізовані). Всі ці ігри мають спільну ознаку: вони є самодіяльними. Виникають за ініціативою самих дітей.

До другої підгрупи належать навчальні (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі, «ігри з правилами») та дозвіллєві ігри (інтелектуальні,  ігри-забави, розваги, театральні ігри, святково-карнавальні). Ці ігри виникають за ініціативою дорослих, але якщо діти добре їх засвоїли, то можуть гратись у них самостійно.

До третьої групи належать традиційні або народні ігри (обрядові, тренінгові, дозвіллєві). При цьому С. Л. Новосьолова вважає, що провідною діяльністю у дошкільному віці виступають самодіяльні ігри дітей.

Г. А. Урунтаєва пропонує вирізняти види ігрової діяльності дошкільника, як це представлено у таблиці

Крім згаданих різновидів гри дошкільників, у дитячій психології досліджуються також: ігри на теми літературних творів; ігри з тваринами; ігри у процесі малювання, комп'ютерні ігри, театралізовані ігри.

ОРГАНІЗАЦІЯ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ

Організація сюжетно-рольової гри дошкільника передбачає врахування часу та місця її проведення, тривалості, неухильного дотримання правил техніки безпеки та гігієни.

Найкращий час для сюжетно-рольової гри у дитячому садочку припадає на ранкові години, час прогулянки або після сну. Тривалість гри в середньому 20 — 40 хвилин. УЗ — 4 р. цей період заповнюється кількома уривчастими іграми, старші діти розгортають 1 — 2 сюжети. Місце для гри слід обирати таке, щоб діти могли розташувати там іграшки, будівлі, конструкції. Найкраще для цього підходять спеціально обладнані ігрові майданчики, кімнати. Попередньо дорослий підбирає відповідний матеріал, передбачивши використання замінників.

Керівництво сюжетно-рольовою грою

Керівництво сюжетно-рольовою грою в дошкільному закладі, як і педагогічний процес загалом, ґрунтується на демократичних засадах, взаємодії і співпраці та здійснюється у двох основних напрямках.

1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забезпечення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розвитку дитячої гри:

• спостереження;

• цільові прогулянки;

• екскурсії;

• бесіди;

• читання художньої літератури;

• перегляд кіно (відео-, діафільмів);

• заняття (особливо-мовленнєві);

• розгляд ілюстрацій (фото, картин);

• ознайомлення з атрибутами, предметами-замінниками та способами їх використання;

• організація ігрового простору (добір, виготовлення власноруч);

• ігри (конструктивні, дидактичні, рухливі);

• зображувальна діяльність;

• ігри-імітації;

• уявні «телефонні розмови»;

- придумування історій (для планування гри, наприклад, «Придумаймо історію про хвору дівчинку і те, як допоміг незвичайний чай»);

  - «домашні завдання», які б привчили дитину до самостійного пошуку інформації (наприклад, «Як мама прибирає. Що робить спочатку, що потім...»).

2. Пряме керівництво (з втручанням у гру). Керівництво грою досягає мети, якщо стиль спілкування дорослого з дітьми відповідає стилю ігрового спілкування одне з одним. Головний шлях впливу на розвиток дітей у процесі гри — це вхід в ігрові стосунки з дітьми через міжособистісне спілкування дорослого з дітьми. Увійшовши в ігрові стосунки з дітьми, дорослий шляхом особливих звертань — реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характером поведінки дітей, які виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам'ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорослим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі.

Дорослий може перебувати серед дітей, які граються, але постійно не виконувати ігрової ролі. Не пов'язуючи своїх дій з певною роллю, педагог легко і невимушено епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога. Ігрова форма звертання дорослого до дітей забезпечує опосередкований вплив на розвиток гри, зберігаючи при цьому ініціативу, творчість, підвищує активність і самостійність дітей.

Отже, керівництво сюжетно-рольовою грою з боку вихователя має різні педагогічні завдання та прийоми, що базуються на можливостях дітей певного віку.

Молодша група.

Вихователь — носій ігрових умінь, активно приймає участь у грі, сприяє сталості ігрового задуму.

Завдання - навчити гратися:

• виконання головної ролі;

• показ ігрових дій;

• опис сюжету або персонажу (наприклад, хворої ляльки);

• розмірковування вихователя (наприклад, про причини хвороби ляльки);

• вправляння дитини у ігрових діях;

• вправляння у ігрових діях у нових ситуаціях;

• звернення персонажу до дітей;

• запитання до дитини, до персонажу;

• проблемні ігрові ситуації.

Середня група.

Вихователь — партнер і помічник у грі.

Завдання — збагачення змісту ігор, формування уміння організовувати спільні ігри: разом складати сюжет, комбінувати події у певній послідовності та узгоджувати їх з партнерами:

• безпосередня участь у грі (переважно другорядні ролі);

• запитання;

• пропозиція теми гри;

• порада у ігровій формі;

• бесіда з дітьми перед початком гри (допомога розпочати гру);

• бесіда про розподіл ролей;

• бесіда про те, що може відбутися (допомога у плануванні гри);

• нагадування про те, що спостерігали;

• підказка перебігу гри (ігрові дії);

• повідомлення будь-якого нового факту під час гри.

Старша група.

Вихователь — спостерігач, за потреби — порадник і помічник.

Завдання — формування уміння разом будувати сюжет, розуміти партнера по грі, узгоджувати свої дії з їхніми:

• порада;

• доречне запитання перед початком гри;

• допомога у об'єднанні кількох сюжетів в одну розгорнуту гру (підказкою, натяком, порадою, запитанням, пропозицією);

• пряме втручання у гру, якщо вона набула негативного спрямування (вихователь у ігровій формі відштовхує способи виходу у ситуації, що склалася).

Іграшки — це спеціально виготовлені предмети для забезпечення ігрової діяльності дітей та дорослих. Головною особливістю іграшки є те, що в ній в узагальненому вигляді представлені типові риси, якості предмета, які й визначають хід ігрових дій. Тобто іграшки потрібні для виконання певних реальних дій. Для іграшки характерна умовність позначення предмета, що також дозволяє виконувати з нею різноманітні дії.

Хоча іграшка і є предметом розваг дитини, вона також має для малюка і розвивальне значення. Багато предметів входять у життя дитини через іграшки, що зображують тварин, побутові речі, техніку тощо. Є іграшки, за допомогою яких дитина розв'язує проблемні завдання, вчиться самостійно мислити, експериментувати.

Поряд з дитячою книжкою іграшка — перший витвір мистецтва, що входить у життя малюка. Правильно оформлена іграшка пробуджує у дитини естетичні почуття, розвиває художній смак.